За що росіяни так нас ненавидять

Щодня світ здригається, дізнаючись про звірства, вчинені рашистськими нелюдами в Україні. Маріуполь, Буча, Харків, Бородянка, Ірпінь… До міст-мучеників додаються нові й нові. Де край рашистській жорстокості? Та й чи є він?

У наших головах не вкладається, як вони можуть настільки ненавидіти нас. Безперестанку повторюють мантру «мишебратья», «адін народ» і разом з тим не просто вбивають, а по-садистському насолоджуються катуваннями, дивляться, як у муках вмирають беззахисні мирні люди – жінки й діти. Вони демонструють своє звіряче єство, як серійні вбивці, яких ніщо не стримує. Чому вони такі?

Росія: шлях до садизму

Століттями росіян виховували в дусі шовінізму, тобто возвеличення одного російського народу на фоні зневаги, завоювання, поневолення та знищення інших. Буряти, комі, татари, удмурти, коряки, ескімоси, ненці, чуваші, черкеси, якути, чукчі тощо (всіх приблизно 190+ народів) мають тихо існувати у складі імперії, вірно служити їй, жодним чином не нагадувати про свою ідентичність а краще й зовсім відмовитися від неї. 

Ксенофобія в рашці цвіте й пахне. Паскудно пахне: приниженнями, знущаннями й трупами. Поняття любити росію в імперії невідривно пов’язане з ненавистю до інших народів.

Ксенофобія рашистів: рівні від light до hard

Рівень light – це «безневинні» анекдоти про чукчу, де представник чукотської національності завжди є об’єктом насмішок. Він дурний, примітивний, недорозвинений.

Аналогічний рівень ставлення росіян до представників середньоазійських народів (таджиків, узбеків) яскраво демонстрував серіал «Наша Раша» (був такий років 10 тому). У серіалі таджики-заробітчани – це практично раби підприємця-росіянина. Зображуються вони тупими та злодійкуватими але, що цікаво, безкінечно відданими своєму «началніка» – саме так вони його називають. Ось такий формат «дружби народів» і є ідеальним в уяві російських шовіністів.

За часів СРСР росіяни, що жили на територіях середньоазійських республік місцевих називали «звєрьйом». Глибока повага, чи не так? У Москві людей із яскравою кавказькою зовнішністю навіть сьогодні офіційно називають «ліца кавказкой национальності», розмовний варіант — ари, айзери (так вони звуть вірменів та азербайджанців), а між собою росіяни частенько називають кавказців просто чорножопими. Прибалтійські народи (латишів, литовців та естонців) росіяни якось також бачать бракованими. Вони в їхній уяві занадто повільні. Звичайно, до них, людей з європейською ментальністю, поки дійде вся глибина рашистського дна, то росіяни встигають і обдурити, і вкрасти, і ще й посміятися.

Hard level – це Ічкерія. Про ставлення росіян до чеченців знає весь світ. Народ, чисельність якого була всього один мільйон, росіяни нищили сотнями тисяч, не жаліючи ні жінок, ні дітей, ні старих людей. За дві війни чеченці були потоплені в крові ще й звинувачені рашистами в екстремізмі!

Отака «любов»

До українців у рашки особливе почуття. Якщо інші народи вони визнають зовсім чужими, «нерускімі», то нас – навпаки вважають своїми, русскімі, але нижчого ґатунку. Тож, вважаючи себе чомусь старшими братами-слов’янами, росіяни вже не одне століття намагаються нас «просвітити й ощасливити» нав'язавши свій «рускій мір». У них аж піна з рота летить, коли намагаються довести (схоже, самим собі), що української нації, мови й культури не існує.

Якщо ж ми демонструємо свої культурні, мистецькі та наукові надбання або банально ми виростили більший врожай, то росіян це страшенно злить. Злить так, що з'являються заборони української мови та книгодрукування, закриття українських театрів, арешти та розстріли всіх представників української інтелігенції, голодомор та «особлива військова операція».

Так, уся історія любові рашистської імперії з Україною – це гойдалки «поневолення —спротив».

Логіка імперського шовінізму

Нам незрозуміло, навіщо доводити велич одного народу, знищуючи інший. Що за дикий спосіб самоствердження? Все ж набагато простіше. Ставайте поряд і рівнем життя у власній країні покажіть, на що здатні. Навіщо когось принижувати, завойовувати інші території, знищувати мільйони своїх і чужих людей? Це ж дикість! Людство давно вийшло з Кам’яного віку, проте росіяни своїм світоглядом чомусь досі там живуть. Здається, що логіки в тому немає. Але так лише здається.

Насправді логіка є. Поки росія є тоталітарною імперією, вона являє собою гігантського монстра, який тримає в страху та енергетичній залежності мало не весь світ. Рашка на 5 місці в світі з видобутку нафти та на 1 з видобутку природного газу. Плюс — величезні поклади корисних копалин і дорогоцінних металів, які успішно експортуються за кордон. Так, рашка – найбільша сировинна база світу. За рахунок цього вона живе. Але подивімося на все це трохи з іншого боку. Природні багатства розкидані по величезній території, заселеній різними малочисельними народами, що утримуються в покорі сотні років.

А тепер уявіть, щоби стало, аби нафтовими й газовими родовищами володіли народи, які зараз примусово включені до рф… Народи б ці розвивалися, рівень життя усіх отих хантів, мансі, бурятів, якутів та чукчів виріс би до рівня життя, наприклад, громадян ОАО або європейців. Увесь світ був би інакшим. Але чи існувала б тоді пихата московія? Чи жирували б її правителі, що загрузли в крадіжках та корупції? Чи було б за віщо імперії вбивати людей на чужих територіях? Ні. Того б не було.

В росії давно, ще за часів Московського царства, коли лише формувалася імперія, виділили один превілейований народ та століттями плекають у ньому шовіністичний дух. Те, що зараз ми бачимо дуже багато вбитих російських вояків, чия зовнішність жодним чином не схожа на слов'янську, підтверджує, що імперія посилає на смерть не стільки тих, кого вона називає «рускімі», скільки представників інших, давно поневолених нею народів. По-перше, у тих вже давно немає спротиву.  Для цих, «косорилих», саме так, по-братньому, їх в рашці називають, — це момент вибитися. Послужити великій росії, догодити начальству, награбувати, і лише тоді, якщо не вб'ють на війні, їхнє нице й злиденне життя може змінитися на краще в матеріальному плані.

Чи є в росії гуманізм?

Як твердять психологи, люди ставляться до інших так, як ставилися до них. Ці, що прийшли в Україну вбивати, грабувати й ґвалтувати, схоже, поколіннями жили в насильницькому світі. Коли відкрилися жахіття Бучі, Бородянки, Маріуполя, Ірпеня, коли на Маріуполь скинули отруйну речовину – народ росії не зреагував. Зовсім. Отже, для них це – нормально. Одна нація невиліковно заражена шовінізмом, інші – давно поневолені нею – віддзеркалюють стокгольмський синдром.

Поняття гуманізму як для народу-поневолювача, так і для поневолених у рашці – це щось абстрактне й незрозуміле. Подивіться на ті поодинокі акції протесту, що проходять в росії. Коли одиниці виходять з плакатами або демонструють перформанс, тисячі проходять повз, навіть не звертаючи уваги. Хіба це схоже на поведінку людей, яким зрозуміло, що таке гуманізм?

Ми і весь світ жахаємося від дикості й варварства російських загарбників, а їм навіть незрозуміло, чому світ так їх сприймає.

Коли впаде росія?

Росіяни не повстануть проти путіна, не надійтеся. Для зміни влади має бути революційна ситуація: верхи не можуть, низи – не хочуть. В росії її немає. Чергове століття манії величі для одних і рабської покори та глибокого комплексу неповноцінності для інших зробили свою чорну справу. Сьогодні рейтинг путіна в росії не падає, а росте. Отже, російські низи хочуть. Хочуть, щоб з ними поводилися так, як зараз.

Оті «прастиє рускіє люді» ладні терпіти і дефолт, і падіння зарплат, і безробіття, навіть голод, тільки б не перечити путіну. Рабство в 21 сторіччі збереглося в єдиній країні світу – в росії.

І ця імперія, навіть стоячи на краю прірви не зупинитися, а рішуче зробить крок уперед. Звичайно, імперія так і має скінчити своє безславне існування, головне, щоб падаючи в пекло, рашка не потягнула на той світ усю планету. А наразі такий ризик є.