Ризик Стамбульського гамбіту: не розслабляймося

Між війною й миром особисто я обираю мир. Бо щиро вважаю, що здорова психічно людина просто не може обирати війну. Тож коли з’являється проблиск надії на припинення війни, а це чергові перемовини, я, як і мільйони українців, хапаюся за неї.

Усі попередні перемовини, які проходили в Білорусі, були просто намаганнями росії примусити Україну до капітуляції. Єдине, за що там варто було чіплятися Україні, то це, звичайно, за домовленості про «зелені коридори». Але останні перемовини в Стамбулі – це вже процес іншого рівня.

Саме ці перемовини дають надію на мир, але вони можуть бути пасткою, куди маніяк путін заманює Україну.

Про що власне говорили у Стамбулі

Українська делегація озвучила своє бачення нейтралітету.

Україна може не вступати до НАТО в обмін на гарантії країн, що є членами Радбезу ООН. У разі нападу на Україну, ці країни у 3-денний строк мають вирішити, як вони будуть допомагати Україні у військовому плані. Важливий пункт —країни-гаранти мусять закрити над Україною небо.​

Щоб новий договір не перетворився на те, чим став Будапештський меморандум, продумана відповідальність сторін-підписантів як за агресію проти України, так і за відмову від взятих на себе партнерських зобов’язань.

Список країн, які б хотіла бачити Україна своїми гарантами: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Китай, Ізраїль, Канада, Туреччина, Польща. Список лишається відкритим для країн, які хочуть приєднатися до цього договору з власної ініціативи.

І ось тут виникає цікаве питання: а як щодо росії? Імперія — в радбезі ООН, але якраз її гарантії нас не цікавлять.

Взагалі таке бачення нейтралітету виглядає досить симпатично, особливо за тих умов, що в НАТО нас однаково не беруть і брати не збираються. Але не все так райдужно, яким здається на перший погляд.

Чи можна реалізувати нейтральний статус України?

У Конституції України («Про основи національної безпеки України») прописаний курс на Євроатлантичну інтеграцію. Змінити це можна тільки шляхом Всеукраїнського референдуму. А референдум неможливо провести на окупованих територіях і там, де точаться бої. Отже Всеукраїнський референдум стає можливим лише за умов повного звільнення всіх територій. Ключове слово тут УСІХ, отже, разом із Донбасом та Кримом.

Наше керівництво, звичайно, знає, що росія зараз зовсім не збирається забирати війська з нашої території, а особливо відмовлятися від Криму, тому пропонує питання Криму відкласти на 15 років (тобто заморозити), а питання Донбасу — винести на окремі переговори. 

Це виглядає так, ніби Крим остаточно здали, а щодо Донбасу — побачимо, чия візьме, бо зараз таки  незрозуміло. Про зраду говорити найпростіше, але що насправді: зрада, стратегія чи фінський варіант? Того зараз ніхто не скаже.    

А що рашка?

Рашка на це заявила, що вони, як завжди, за мир, і на підтвердження своєї миролюбної позиції вирішили відступити на Київському й Чернігівському напрямках. Те, що на цих напрямках їх просто виперли наші ЗСУ, що реально відступають банально недобиті рашистські залишки, а живими відійшли хіба що підрозділи, опромінені в лісах під Чорнобилем, яким і так недовго лишилося топати ряст, — ну, те трохи не вписується в російсько-пропагандистську картинку. 

Шойгу оголосив, що перший етап спецоперації завершився, росія досягла поставлених цілей і зараз зосередиться на звільненні Донбасу…

Чим це небезпечно для України?

По-перше, жодної деескалації немає, одні рашкині заяви. А, як радять американці, і тут їм не можна не вірити, то варто аналізувати не те, що рашка каже, а лише те, що вона робить. А рашка просто перегруповується. Стягує до кордонів України техніку й живу силу з усіх своїх кінців. Схоже, що змінила тактику. Тепер хоче повністю зайняти Донбас і південь України, щоб потім знову піти на Київ.

По-друге, потенційний фінський варіант може стати для України реальним чеченським варіантом.

З одного боку здається, що це неможливо, Україна сьогодні – це не Ічкерія в 90-і.

Порівняймо.

Ми маємо потужну міжнародну підтримку в світі, цю допомогу не порівняти з тією, що мала Ічкерія.​

Росія напала на суверенну Україну, натомість Ічкерія була в складі росії.

Україна має свою армію, яка довела, що це далеко не найкраще озброєна, але, безперечно, найталановитіша армія в світі. Армія Республіки Ічкерія була малочисельною, це близько 13 тисяч бійців разом із внутрішніми військами, держбезпекою та загонами самооборони, що чинили спротив величезній російській армії (до 120 тисяч), набагато краще озброєній, з важкою технікою, авіацією та артилерією.    

Проте, навіть з такою малою чисельністю, чеченці добре пошматували рашистів. Перша Чеченська війна закінчилася укладанням Хасав’юртівської угоди. Рашка відповзла, проте зовсім не задля дотримання мирної угоди. Вона підготувалася: розхитала національний спротив Ічкерії зсередини, посіявши розбрат серед польових командирів, створила чеченцям у світі імідж відбитих терористів, стягла нові війська, виробила нову тактику, напала вдруге і, за допомогою зрадника Кадирова, втопила Ічкерію в крові.

Чи є в України ризик повторити чеченську історію? А згадайте історію перемог і поразок України впродовж століть… Саме тому я думаю, що такий ризик в України є.

Тож готуючись до будь-яких переговорів з росією, пам’ятаймо Бісмарка. Мудра була людина. Він казав, що будь-яка угода з росією не варта навіть паперу, на якому вона написана.

Єдині дієві перемовини з росією – це будуть переговори, на яких росія оголосить про свою повну капітуляцію. Але для того цю наволоч треба витравити з нашої землі, як тарганів дихлофосом.

Борімося, тримаймо стрій!

Слава Україні!